Забули пароль?
Альтернативні мистецькі путівники. Донецьк - Одеса
Альтернативні путівники найбільш потрібні топовим туристичним містам - Львову, Києву, Одесі.

Щоб зчистити нав’язаний їм туріндустрією блиск і гламур. А також містам, про які відомо те, що без нагальної потреби туди не їдуть. Херсон, наприклад, або ж Донецьк.  У Донецьку я була лише один раз, хоча й жила у сусідній області сімнадцять років. Моя потреба була прозаїчна  – чеська віза, а в Донецьку є консульство.


Подивимося, яку альтернативу безпросвітному туризму  в Одесі пропонує ГО «Мистецькі мандри».


В альтернативному мистецькому путівникові ОДЕСОЮ добре:


 


1. Маршрути.


 Окрім передбачуваного центру та  Французького бульвару маємо спальний район - Поскот (посёлок имени Григория Котовского). На Поскот варто з’їздити, тільки викинути попередньо на смітник пам’яті всі згадки про модні тепер комуністичні тури. Ми ж у пошуках альтернативи туризму. Тому маємо Куяльницький лиман і трамвай двадцятий номер: «поля зрошення, через які веде одинока трамвайна колія». Самотня трамвайна колія серед плавнів, ви собі це уявляєте? Я заради поїздки цим трамваєм до села Усатове знехтую прогулянкою Французьким бульваром! Хоча і він має приємну несподіванку: мозаїчні тунелі від санаторію «Магнолія» до пляжу. Я нічого про них не знала, а на знімках ці орнаментовані ходи виглядають багатообіцяюче. Хочеться купувати квиток до Одеси просто зараз, бо страшно – раптом тунелі зроблять скляними чи оздоблять ще сучаснішим матеріалом.



 


2. Дворики


Одеські  «славнозвісні», і «романтичні», і «неповторні», а тому їх не варто було би згадувати в альтернативному путівникові.   Але ніде правди діти, вони справжні і тому лишаються сильною стороною Одеси і путівника. Точніше – їхні фото. Приємно, що фотограф розділяє мою пристрасть до розвішаної білизни і старих поштових скриньок.


 



3. Сусіди


Добре й те, що Одеса в путівникові не сама. Із нею поруч  – Южне, Іллічівськ, Вилкове, Білгород-Дністровський. Все ж таки веселіше в компанії «української венеції», «одного з найстаріших міст світу з безперервним існуванням поселення»… А що кажуть про Южне та Іллічівськ?


 



Якось почула від галичанина чесне зізнання: «Донецьк – це назва з тих, які я найчастіше вимовляю, не знаючи, що вони означають». Моє персональне соціологічне дослідження каже, що люди зі сходу частіше бувають на Заході, аніж навпаки. Так що читати про Донецьк – необхідно.


Ви знаєте, від Донецька до моря – всього годину їхати. Виїжджаючи з Одеси в пошуках гарного пляжу можна й довше блукати. Тож ми не знаємо, хто насправді ближчий до моря. 


Подивимося, який вихід із ситуації браку уваги до Донецька бачить молодіжний центр мистецтв ЕкоАрт.


В ДОНЕЦЬКОМУ путівникові добре:


1. Обкладинка складає гарне враження, як і структура


Обитатели / inhabitants+ середа обитания / environment + взаимодействие / interaction=Art Guide Alternative. Гарний розподіл, і серед усіх семи путівників – унікальний.


 



2. Словничок (був, до речі, і впутівникові Харковом ).


Про копанки ми чули в ЗМІ, вислів на-гораможемо пригадати з уроків українського правопису. А як щодо слова тормозок? Я знала це з дитинства, в моєму місті всі казали «собирать тормозок».  А от про пайтучи кайбаш – ніколи й ніде не чула. Читаємо, наповнюємо лексичні валізи. 



3. Загадка Леніна


Дотепні укладачі путівника розмістили сім знімків пам’ятників Леніну і пропонують вгадати, котрий з них стоїть на площі в Донецьку. Я бачила Ленінів у Харкові, Києві, Запоріжжі, Сєверодонецьку, селищі Опішнє Полтавської області (там Ленін-карлик), напевно ще в десятку міст і містечок. В тому числі й у Донецьку. Із сумом зізнаюся, що не розрізнюю їх.


Люди у місті. Де жінка?


Нам показують людей – і в Донецьку, і в Одесі. Але роблять це по-різному. В Донецьку – маленьких людей (приблизно дво-трирічних, на п’ятій сторінці), людей у шахтах і на вулицях. Ролерів, джамперів, вуличних музик, байкарів, бігунів. Бігун, щоправда, один, як і вуличний художник. Також є люди, відлиті у бронзі: Кобзон, Швейк, Герой-рятівник, Бітлз, «вежливый гаишник»та «страховой агент», Богдан Хмельницький. Ще є домашні улюбленці, дельфіни і  качки.


 


Кого немає серед мешканців з плоті і крові, так це жінок. Натомість кам’яні жіночі образи все ж є: Мельпомена, Жінка-вогонь та Жінка-мати. Така от примарна жіноча присутність у Донецьку.


В Одесі – люди рельєфні. Їм відведено по дві сторінки. Тут вони говорять, що люблять Одесу, де саме її люблять найбільше і за що. Олександр Ройтбурд, наприклад, за кафе-пельменну «Слав’янка», а графітчік Apl315 заДеволанівський узвіз та залізничні лінії від станції Одеса Головна до станції Одеса Східна.  


В цих путівниках Одесою та Донецьком є ще чимало цікавих деталей, і на жаль, про всі не згадаєш. Проте, дещо мені й не сподобалося. Наприклад, в альтернативному мистецькому путівникові Одесою не дуже добре: історія ( навіщо ці чотири сторінки історії, від «народження Одеси» до 2011-го?), фрази на кшталт «а в 1974 році народився мільйонний житель» і «вторгнення мистецтва в міський простір відповідало тенденціям постмодернізму»…


 


В альтернативному мистецькому путівникові Донецьком не дуже добре: героїзація професії шахтаря (для мене ця професія є не «символом стойкости, мужества, трудолюбця и бесстрашия», а безвиході), фрази на кшталт «Донецк… вот уже многие десятилетия славится как «город миллиона роз» (це ще радянський прийом рекламування міст, і ці троянди часом пояснюють, чому люди з радістю переїжджали в малі і більші східноукраїнські міста – вздовж усього проспекту квітнули троянди!)...


Цікава така спільна риса путівників Одесою та Донецьком. Обидва ставлять питання про ідентичність. Жоден інший путівник цього не робить. «Хто такі одесити?» і «Типичный дончанин». Типичный дончанин – это прагматик с душой романтика…неиссякаемо оптимистичен и решительно преодолевает трудности, верит в лучшее, не сидит сложа руки», а одесити – це «люди зі стійкою ідентичністю…одесити живуть, просто насолоджуючись життям. В цьому їхня сила». 


Варто переглянути